Історія

Центру професійно-технічної освіти м. Житомира

23 жовтня 1953 року на колишній околиці Житомира – Смолянці, на садибі лісозахисної станції розпочала свою роботу школа механізаторів сільського господарства, відома потім як УМСГ-4.

Учбовий корпус. 1953 р.

У квітні 1954 року відбувся перший випуск. Усього – 590 випускників; 200 механізаторів поїхали розорювати цілинні землі Казахстану. Учасники тих подій – майстер виробничого навчання Л.Г. Заїка, О.Т. Козел, відмінник освіти України  Л.О. Шатило.  Вони і сьогодні працюють у рідному центрі. За звитяжну працю на цілині О.Т. Козел нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Інші випускники піднімали сільське господарство Житомирщини. Серед них – Герой Соціалістичної Праці, ланковий механізованої бригади О.О. Бондарчук.

У 1961 році училище розпочало підготовку електромонтерів для сільської місцевості. На початку сімдесятих років ще багато поліських сіл залишалися без світла. Майстри виробничого навчання Л.П. Дідковський – заслужений працівник профтехосвіти СРСР, А.С. Кот, В.І. Лажко, О. Ковальчук, Г.Г. Колесниченко, А.П. Ясинецький – відмінник освіти України, П.П. Домбровський, В.А. Воробей разом зі своїми учнями прокладали шлях до світла, вкручували перші електричні лампочки у домівках хліборобів.

Професії електромонтера навчають люди, які за все своє життя ні разу не зрадили своєму покликанню педагога. Трудовий шлях в центрі кожного з них – Г.Г. Колесниченка, А.П. Ясинецького, П.П. Домбровського, В.А. Вороб'я – сягає півстоліття.

У 1966 році училище розпочало підготовку механізаторів меліоративних робіт.

У 1975 році рішенням Колегії Державного Комітету СРСР із професійно-технічної освіти, Міністерства меліорації та водного господарства СРСР, Президії ЦК профспілки працівників сільського господарства училищу було присвоєно звання «Краще меліоративне училище СРСР».

Учбовий корпус. 1978 р. та диплом про присвоєння звання "Краще меліоративне училище СРСР"

Вісімдесяті – це роки новобудов. Директор училища — Микола Олександрович Михайлов, склав кошторис, розробив документацію на будівництво нових корпусів – і в 1972 році розпочав будівництво. Під керівництвом наступного директора училища Володимира Михайловича Юрчука та при допомозі базового підприємства тресту «Житомирводбуд» Міністерства меліорації та водного господарства виріс новий потужний навчально-виробничий комплекс: учбовий і лабораторний корпуси, побутовий блок, машинно-тракторний стан, дев'ятиповерховий гуртожиток, стадіон – і всюди алеї парку, який з любов'ю насадили працівники та учні.
    Мальовничий парк, затишні алеї, тендітні берізки — візитна картка училища – з'явився з ініціативи при безпосередній участі колишнього директора, заслуженого працівника освіти Володимира Михайловича Юрчука.
    У 1977 році в училищі було створено музей Бойової Слави.

музей Бойової Слави

З 1985 року наш навчальний заклад включено до системи асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Це були часи міцних міжнародних зв'язків нашого закладу з Болгарією, Німеччиною, Чилі, Японією, Монголією, Кубою. Упродовж кілької років в училищі навчалися юнаки з Монголії, Судану, Ефіопії тощо.
    Найтісніші контакти були встановлені зі спорідненим училищем Михайловграда (Болгарія), меліоративною школою м. Веймара (Німеччина), заводськими школами міст Кельця та Дембіця (Польща). Учні нашого закладу проходили практику в Болгарії та Польщі.
   У вісімдесяті-девяності роки училище не лише розбудовується і зміцнює матеріальну базу. Цікавим і змістовним стає життя учнівської молоді. Успішно діють клуби "Пошук", "Неспокійні серця", КІД, любительська кіностудія, гуртки художньої самодіяльності, технічної творчості. У 1981 році був створений один з перших в області дискоклуб "Молодість" - переможець Всесоюзного огляду-конрусру дискотек 1984 року.

Заняття в гуртку технічної творчості.

1991 рік - доленосний у житті нашого народу. Україна стала незалежною државою. Перші роки становлення молодої країни були важкими для кожного трудового колективу. Директор училища Микола Михайлович Тимошенко - економіст за освітою, блискучий організатор, людина з чуйним серцем - зберіг для училища кваліфікованих педагогів, не втратив жодного працівника: розумів, що колектив, який підбирався і міцнів роками, запорука майбутнього успіху.

кабінет інформатики

 У час швидкого технічного прогресу зупинятися на досягнутому не можна. Училище взяло курс на компютеризацію. У 1996 році було створено перший сучасний компютерний клас. Майбутні механізатори, електрики, газозварники, кранівники, кухарі, секретар-друкарки отримали унікальну можливість пройти комп'ютерне навчання. І врешті, те, чим пишаємось найбільше, - другий комп'ютерний клас та підключення до Інтернету.
Відбуваються зміни у професійній підготовці. Створюється матеріально-технічна база для професій, конкурентоспроможних на сучасному ринку праці.
    Училище дає можливість отримати паралельно з основною професією - другу: професію водія автомобіля категорія В, С. Ці зміни сприяли популяризації нашого учбового закладу.
    Виростає корпус столярної майстерні, просторий і бездоганно оснащений. Це дає можливість розпочати підготовку нової професії "столяр (будівельний), муляр, плиточник-лицювальник".
    Серед новобудов училища є дві автомайстерні, які можуть обслуговувати автомобілі сучасних марок. Нова професія "слюсар із ремонту автомобілів" викликає жвавий інтерес у часних молодих людей.
    Не зменшується сереж молоді популярність професії "електрогазозварник". Щоб підвищи якість підготовки спеціалістів цього напрямку, збудовано новий клас, лаборатоію, бокси під накриттям.
    В 2003 році училище відсвяткувало 50-річчя.
   2004 рік. Училище переіменоване в Центр професійно-технічної освіти м. Житомира та може готувати спеціалістів вищого навчального закладу II рівня акредитації.
    В 2006 році при підтримці "Укрпошти" обладнано спец.клас для поштарів.

Директор Центру Професійно-технічної освіти м. Житомира
Чернюк Петро Миколайович

Пройшов шлях від учня нашого навчального закладу до директора Центру професійно-технічної освіти м. Житомира.
В 1972 р. закічив ТУ-2, за професією "Машиніст бульдозера, скрепера, грейдера". З 1972 по 1974 р. служив в Армії. з 1975 року навчався в ТУ-2 за професією "Машиніст автомобільного крану". Після закінчення з 1976 працював майстром виробничого навчання. Без відриву від виробництва з 1977 по 1979 р. навчався в сільськогосподарському технікумі за спеціальністю "Механізація сільськогосподарського виробництва" та здобув професію технік-механік. З 1982 - старший майстер. З 2004 р. - заступник директора навчально-виробничої роботи. З 2006 р. - директор Центру ПТО.